top of page

Умови доступності закладу освіти для навчання осіб з особливими освітніми потребами

   Ділянка дитячого садка має зручні під'їзди та умови пересування маломобільних груп населення на автостоянці. Передбачено два місця для спеціалізованого транспорту інвалідів, наближені до головного входу і позначені умовним знаком. Бордюр на цій ділянці скошений і має висоту 4 см.

    Тротуари широкі і зручні для зустрічного руху інвалідних візків та пішоходів. Поздовжній і поперечний ухили менші 5% і 2% відповідно.

    При головному вході передбачений пандус для однобічного руху інвалідних візків завширшки 1,2 м з ухилом 8%. Дашок над ганком головного входу з великим виносом, який захищає пандус від атмосферних опадів.

     Ширина вхідних дверних прорізів у стіні передбачена 1,2 м.

     На першому поверсі передбачений санвузол для маломобільних груп населення. 

     Створення в закладі дошкільної освіти ресурсної кімнати — є важливим кроком на шляху формування ефективного інклюзивного освітнього середовища для дітей з ООП для забезпечення реалізації права дітей на здобуття якісної дошкільної освіти, їх фізичного, розумового і духовного розвитку.

     При створені ресурсної кімнати у нашому закладі ми керувалися вимогами ДБН В.2.2-4:2018 та ДБН В.2.2-40-2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення», Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 24.03,2016 № 234 (далі - Санітарний регламент) та інших норм і правил.

Облаштовуючи ресурсну кімнату враховували наступне:

  1.предметно-просторове планування:

  • кімната є достатньо просторою та незахаращеною зайвим обладнанням;

  • уникали предметів, які можуть спричинити травмування;

   2.освітлення та вентиляція:

  • приміщення має природне освітлення;

  • робоче освітлення здійснюється люмінесцентними лампами, допускається використання світлодіодних ламп, світильників, які відповідають вимогам Санітарного регламенту, ДБН В.2.2-4:2018;

  • розрахункова температура повітря - +19-23 °С;

   3.санітарно-гігієнічні умови:

  • поруч з ресурсною кімнатою розташована умивальна раковина;

  • з ресурсної кімнати є  швидкий доступ до туалетної кімнати;

   4.зовнішній шумовий фон:

  •  ресурсна кімната ізольована, поруч немає ані фізкультурної, ані музичної зали, що може перешкоджати проведенню корекційно-розвиткових занять.

      Гама кольорів та текстур обладнання в ресурсній кімнаті максимально нейтральних та природніх відтінків, лише деякі меблі мають насичене забарвлення, являючись яскравими акцентами інтер'єру кімнати.

      При наповненні кімнати обладнанням керувалися Типовим переліком спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку осіб з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах (групах) закладів освіти, затвердженого наказом МОН 23.04.2018 № 414 (із змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 травня 2018 р. за № 582/320'. 

      Призначення ресурсної кімнати – створення комфортного простору для організації освітнього процесу дітей з ООП на основі застосування особистісно-орієнтованих методів. Вона є зручною та затишною, максимально функціональною,     спеціально облаштованим приміщенням, призначеним для розвитку дітей з ООП, гармонізації їхнього  психоемоційного стану, надання (проведення) психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг (занять).

        Використання ресурсної кімнати дає можливість підвищити ефективність освітнього процесу та соціалізації дітей з ООП на основі сенсорної стимуляції та емоційного розвантаження, допомагає гасити спалахи роздратування, невротичні стани та агресивну поведінку

Законодавчі та нормативно-правові акти,

спрямовані на реалізацію права дітей з особливими освітніми

потребами на інклюзивне навчання в умовах ЗДО

Інклюзія в ЗДО

​

Теорія і практика

​

     Кожна дитина — особлива. Але деякі діти по­требують особливої уваги, особливого став­лення. Незалежно від стану здоров'я кожна лю­дина має право на повноцінне життя та якісну освіту. Це основний принцип в організації інклю­зивного навчання дітей з особливими освітніми потребами.

     Нині проблема навчання дітей з особливими освітніми потребами набуває широкої актуаль­ності. Інклюзивна освіта стає доступною для ді­тей з особливими освітніми потребами, адже право на рівний доступ до якісної освіти та нав­чання за місцем проживання в умовах загально­освітнього закладу — це право всіх дітей.

     Кожна людина, незалежно від особливих по­треб і ступеня інвалідності, має право здобувати освіту, якість якої не відрізняється від якості ос­віти інших. Цей принцип, відображений у низці міжнародних документів, покладена в основу організації інклюзивного навчання дітей з осо­бливими освітніми потребами, що впроваджу­ють із метою реалізації їхнього права вибору нав­чального закладу та форми навчання за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов.

       Концепція інклюзивної освіти відобра­жає одну з головних демократичних ідей:...

Синдром Дауна: міфи та реальність      

      (консультація для батьків)

   Всесвітній день людини з синдромом Дауна (World Down Syndrome Day) відзначається щорічно 21 березня. Дата була вибрана не випадково – це символічне позначення самого синдрому Дауна, причиною якого є трисомія однієї з хромосом: у людини, що страждає на це захворювання, 21-а хромосома наявна в трьох копіях.

Пропоную вам дізнатися найпоширеніші міфи про цей синдром та спростувати деякі з них.

Міф 1.  Ці діти невиліковно хворі, бо у них хвороба Дауна.

   Насправді, ці діти взагалі не хворі. Тобто так, звичайно, у деяких з них бувають певні захворювання (вада серця, наприклад), але говорити про «невиліковну хворобу Дауна» абсолютно некоректно. Перш за все тому, що це не хвороба, а генетичний стан, який визначається наявністю в клітинах додаткової хромосоми. Зайва, 47-а хромосома, зумовлює появу ряду фізіологічних особливостей, внаслідок яких дитина повільніше розвивається і пізніше своїх ровесників проходить загальні для всіх дітей етапи розвитку. Діти з синдромом Дауна не є хворими: вони не «страждають» від синдрому Дауна, не «уражені» цим синдромом і не «є його жертвами»

Міф 2.  Діти з синдромом Дауна не здатні до навчання.

   Причина виникнення цього міфу – дослідження, які проводилися в спеціалізованих установах. Але ж там будь-яка дитина не зможе ефективно розвиватися, тому що позбавлена батьківської любові — основного стимулу для малюка. У той же час, живучи в сім’ї, «безперспективний» малюк в рік сам сідає, в два – ходить, до двох з половиною – їсть ложкою і вимовляє перші слова, в чотири – показує свій характер. Дитина з синдромом Дауна вчиться допомагати по дому, може піти в дитячий садок, а потім і в школу, говорити іноземною мовою, освоїти комп’ютер і займатися спортом.

Міф 3.  Дитина з синдромом Дауна — плід асоціальної поведінки батьків.

   За статистикою, одна дитина з 700 немовлят з’являється на світ з синдромом Дауна. Це співвідношення однакове в різних країнах, кліматичних зонах, соціальних прошарках. Воно не залежить від способу життя батьків, їхнього здоров’я, шкідливих звичок, харчування, кольору шкіри або національності. Хлопчики і дівчатка з синдромом Дауна народжуються з однаковою частотою. Батьки при цьому мають нормальний набір хромосом.

Міф 4.  Діти з синдромом Дауна становлять небезпеку для суспільства.

   Кажуть, що людям з синдромом Дауна властиві статева агресія, неадекватна поведінка, часта зміна настроїв – від благодушності до люті, але це глибока помилка. Навпаки, люди з синдромом Дауна здатні показати приклад щирої любові, оскільки вони милі і доброзичливі. Але у кожного – свій характер і настрій, як і у звичайних людей. Ми не знаємо злочинів, скоєних людьми з синдромом Дауна.

Міф 5.  Зі мною цього не станеться.

   Дитина з синдромом Дауна може народитися в будь-якій сім’ї, це генетична випадковість.

Міф 6.  Дітям з синдромом Дауна краще перебувати в спеціалізованому закладі під наглядом фахівців.

   Існує спеціальний термін, що описує те, що відбувається з дитиною в спеціальних установах – синдром госпіталізму. Це порушення психічного і особистісного розвитку, викликане відділенням немовляти від матері і перебуванням в спеціальній установі. Госпиталізм накладає негативний відбиток на всі сфери особистості дитини, гальмуючи інтелектуальний, емоційний і фізичний розвиток. І це ніяк не пов’язано з наявністю або відсутністю синдрому Дауна.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

1.Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

2.Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є такі діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.

 

Поради батькам щодо роботи з дітьми із затримкою психічного розвитку

​

Причин, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути:

-         несприятливі умови виховання;

-         спадкова схильність;

-         довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;

-        порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;

-        ускладнені пологи.

   Затримку психічного розвитку можуть спричинити різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час – визначальний для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.

   Якщо ви помітили, що ваша дитина відстає у розвитку, проконсультуйтеся із психологом, дитячим лікарем-психіатром, проте пам’ятайте, подальший розвиток вашої дитини найбільше залежить від вас.

   Не сподівайтеся, що затримка психічного розвитку (ЗПР) мине сама по собі, або що ви, доклавши зусиль, зможете швидко подолати це відставання. Важливо не забувати: кожна дитина, хвора чи здорова, - індивідуальність, яка потребує особливого підходу, має притаманний лише їй темп та специфіку розвитку, свої можливості.

Розвиваючи дитину із ЗПР,  скористайтеся такими порадами.

-         Усуваючи відставання у розвитку дитини, звертайте увагу на всю

її психічну сферу. Роботу з дитиною слід починати зі збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які свого часу дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.

-         Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу. Під час занять з малюком потурбуйтеся, аби навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача.

- Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону, мікрохвильових печей тощо.

- Тривалий час дитина із ЗПР потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.

   Рекомендації, як формувати пізнавальну сферу дитини із ЗПР

    Як формувати мовлення.

   Частіше спонукайте дитину розповідати про побачене на прогулянці, в парку, на вулиці, дорогою у дитячий садок, тим швидше розвивається її зв’язне мовлення.

   Дуже важливо вчити говорити дитину виразно, дослухатися, як говорять дорослі. Тому під час читання оповідання або казки важливо створювати перед маленьким слухачем яскраву й правдиву картину зимового лісу, переживання дівчинки, яка заблукала в лісі, радість зайчика, котрий знайшов свою маму. Це викликатиме у дитини відповідні почуття, що безпосередньо впливатимуть на її мовленнєвий та емоційний розвиток.

   Вчимося розглядати сюжетні малюнки.

   Розширюватиме знання про навколишній світ, збагачуватиме словник і розвиток мовлення дитини систематичне розглядання сюжетних малюнків. Дитину із ЗПР потрібно вчити розповідати за малюнками. Для цього можна використати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід скеровувати сприймання дитини, ставлячи запитання, наприклад, такі: «Хто зображений на малюнку?», «Що роблять звірі?», «Звідки видно, що зайчик плаче?», «Як ти думаєш, лисичці шкода зайчика?». Необхідно привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, активізувати висловлювання дитини. З часом, разом із дитиною можна придумувати назви до малюнків, складати розповідь про одного з персонажів.

Як формувати знання про довкілля.

   Предмети, які сприймаються, мають позначатися словом, водночас слово завжди має підкріплюватися чуттєвим досвідом. Формуючи у малюка знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домогтися зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Розвиток пізнавальної діяльності.

   У дітей із ЗПР розумові дії формуються з відставанням і недостатньо продуктивно, до того ж процеси пізнавальної діяльності недосконалі: звужене й обмежене сприймання, недостатня пам'ять та увага. Тому дітей потрібно спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, вміти застосовувати ці знання практично. Заняття проводити у вигляді гри.

   Варто пам’ятати, що під час виконання всіх видів діяльності малюк має розповідати про те, що він робить, називати кожну форму, що вивчається, відповідним словом.

   Важливо вчити дитину виділяти та вміти пояснювати просторові відношення між предметами, використовувати їх у практичній діяльності.

   Неабияку увагу слід приділяти виробленню вміння орієнтуватися в сторонах предмету, який знаходиться перед дитиною – визначати орієнтири на аркуші паперу, в альбомі; вміти знаходити верх і низ, правий і лівий бік тощо. З цією метою можна застосовувати такі вправи: позначати лівий верхній кут аркуша однією умовною позначкою, нижній – другою, середину – третьою; поділити аркуш на певну кількість частин і виконати за словесною інструкцією малюнок у кожній із цих частин. З цією ж метою даються завдання на штрихування зображень предметів або геометричних фігур, малювання смужок: зліва – направо, знизу – вгору, похило. Розуміння просторових відношень впливає і на мовленнєвий розвиток дитини. Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками, стає розгорнутішим.

Важливо вчити дитину аналізувати предмет у певній послідовності, запитуючи: «Як це називається?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібний?»

   Притаманне дітям із ЗПР відставання в інтелектуальному розвитку, складність вироблення навичок – все це гальмує формування вміння працювати за інструкцією, послідовно виконувати завдання. Ще до школи слід почати навчати дитину працювати за зразком, інструкцією. Таку роботу можна проводити під час конструювання, малювання. Разом з дитиною слід аналізувати зразок, визначити послідовність складання конструкції, здійснення окремих дій малювання.

   Для розвитку дитини із ЗПР корисні заняття ліпленням. Виготовлення навіть простих фігурок з пластиліну чи глини потребує узгоджених рухів і актів сприймання, аналізу зразка за різними ознаками та відтворення цих ознак у виробі. Отже, активно тренуються саме ті функції, які в дітей даного контингенту відстають і потребують уважної корекції. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібні рухи кисті руки, що позитивно впливає не тільки на вдосконалення рухових функцій, які в дітей із ЗПР дещо недосконалі, незграбні, а й на інші функції, зокрема, мовлення. Відомо, що між розвитком функцій руки та механізмами мовлення існує зв'язок, і через це розвиток одного сприятливо позначається на розвиток іншого.

Батьки повинні підтримувати дитину, формувати у неї позитивну мотивацію. Тому, поки можливості такої дитини зміцніють, доцільно пропонувати їй лише ті завдання, які вона змогла б виконати, тобто заслужити похвалу.

bottom of page